«Ой господар, господарочку, пусти в хату Меланочку…».

Має наш народ дивний вечір — передноворічний, Щедрий, який називають «Маланка». Оскільки за християнським календарем це день (13 січня) преподобної Меланії Римлянки, що жила у V столітті. На гроші, виручені від продажу її майна, Меланія допомогла багатьом бідним, хворим, ув'язненим, багато рабів були звільнені.

За «Маланку» вбирався веселий парубок і з ватагою йшли щедрувати під вікна. Водять «Маланку» і дівчата, найкращу з них вбирають «молодою», а друга дівчина убирається за молодого, що зветься Василем. Столи у цей день ломилися від щедрого пригощання.

Перший новорічний день святого Василя Великого визначає рік. Тому з ранку до вечора потрібно веселитися, щоб наступні дні були радісними. Зранку хлопчики ходять по хатам і «посівають» - з порогу розкидають зерно і промовляють «На щастя, на здоров’я…»

У музеї Храмового комплексу Лісова Дача знаходиться ікона, де зображена Свята Меланія поруч зі Святим рівноапостольним князем Володимиром і Георгієм Переможцем. Ця ікона належала родині, в якій тезоімениті святі були небесними покровителями роду. Ікона відноситься до сімейного типу, її ще називали «родовою». На цих іконах зображували святих, на честь яких були названі батьки, діти. Ім'я при хрещенні людина отримувала зі Святців. І було це ім'я прив'язане до одного з святих православної церкви. Всі святі з різних епох, ніяк не пов'язаних один з одним, зображувалися однаковими по зростанню і розташовувалися поруч. Саме цим хатня ікона відрізняється від церковної.

Ікона об'єднувала всіх членів сім'ї під час спільної молитви, ставала реліквією, що передається з покоління в покоління. Вона скріплювала покоління роду благодаттю. Охороняла і захищала його.

Ікона Святої Меланії зі Святим рівноапостольним князем Володимиром і Георгієм Переможцем нагадує нам про сімейні традиції і шанування предків. Вона прийшла до нас через лихоліття 20 століття, щоб нагадати про силу сімейних ікон. До них ми звертаємо свої молитви, коли хочеться спокою, умиротворення і щоб всі рідні були поруч і здорові.

Забірко Т. М.