СВІДЧЕННЯ НАШОЇ ЗЕМЛЯЧКИ. До Дня пам’яті жертв Голодоморів
- Библиотека Северодонецк
- 24 лист. 2021 р.
- Читати 2 хв
Оновлено: 25 лист. 2021 р.
Руденко Галина Тарасівна (1920 - 2002 р.р.) в 1998 року на презентації «Чорної книги України» згадувала про голодні роки. Їхня родина – батьки і вона з братом Олексієм,

1922 р. народження, жили в селі Серебрянка. Троє старших дітей уже мешкали окремо.
Батьки не вступали до колгоспу, жили одноосібниками. Батька, Тараса Марковича, 1879 р. народження, було заарештовано у серпні 1932 року за звинуваченням у антирадянській агітації. Півроку він перебував у Попаснянській в'язниці, де на допитах йому відбили нирки. Під час війни він помер від ниркової коліки.
Наприкінці 1932 року Політбюро ухвалило рішення про посилення репресій до злісних несдатчиків хліба – одноосібників. У родині вилучили майже все майно, залишили лише ліжко з рядном, відрізали садок від садибної землі та «тиснули» податками.
У 1933 році чекісти відібрали всі продовольчі запаси, залишили лише мішечок сушених вишень, трохи капусти, кукурудзи та гарбуза.

Врятувалися від голоду лише завдяки старшій сестрі Шурі. Вона із чоловіком, партійним працівником, жила в селище Верхнє. Сестра намагалася залишати від пайка, який отримував чоловік, трохи хліба, з якого сушила сухарі. Раз-два на тиждень Галина вирушала до сестри по їжу. Вона йшла голим степом, орієнтуючись на Березовий хутір, у разі небезпеки - ніде не сховатися, А далі через Підгорівку, Білогорівку - у робоче селище Верхнє, за сухарями до сестри. Їй, тринадцятирічній дівчинці, треба було за день повернутися додому. Дорогою вона бачила опухлі трупи, вони лежали, як колоди. У деяких були відкусані фаланги пальців і навіть губи. З голоду люди самі себе кусали.
Переживши зиму, навесні, всі члени сім'ї від постійного недоїдання опухли. Їхній будинок знаходився неподалік цвинтаря, де з-під снігу пробивалася перша зелень. З неї і тертих жолудів пекли коржики. Виливали з нір ховрахів. Так і вижили в той голодний час.
Забірко Т. М.
Comments